Якщо запитати, чи знаєте ви людей, які закінчили життя самогубством, які вбивають себе наркотиками, алкоголем, виснажують роботою, часто травмуються, потрапляють в аварії, втрачають капітали, страждають від депресій або агресивної поведінки, думаю, кожен із вас відповість ствердно. На жаль, люди, які блукають краєм «аварійних люків» або потрапили в них, є практично в кожній сім'ї.

Що таке «аварійні люки»

«Аварійними люками» в психології називають будь-яку необдуману й необережну поведінку, здатну завдати шкоди життю - своєму чи іншої людини. Загалом існує три таких «запасних виходи» з життя, три способи смерті - фізичної, соціальної, ментальної: убити себе, убити іншого, збожеволіти. Але крім цих основних є ще один, не такий очевидний, розтягнутий у часі й тому начебто не надто травматичний. Це уникання, покидання себе, знецінення власних виборів і потреб. Ми маємо можливість обирати, але можемо посилатися на долю, на вищі сили, на що завгодно й не робити найкращих для себе виборів.

Як виникає бажання «піти»

Чому одні люди справляються з життям, проживають і з гідністю виходять із найскладніших халеп, а інші готові його обірвати, зіткнувшись із труднощами? Єдиної відповіді немає, адже кожен випадок індивідуальний. Але є спільна тенденція: зіткнувшись зі стресом і браком підтримки, людина потрапляє в стан глухого кута. Саме там виникає «рішення піти». Воно формується в ранньому дитинстві під впливом батьківського послання «не живи», «не будь», яке може передаватися і на вербальному, і на невербальному рівні.

«За що мені така дитина?!», «Очі б мої тебе не бачили!», «І навіщо я тебе народила!» Додайте до цього невдоволені погляди, докори, бурчання, глузування, фізичне й психологічне насильство, ігнорування, і стає очевидно, як у малюка складається розуміння, що йому тут не раді, він не цінний і не гідний любові. І коли накопичується напруження, дистрес, який заводить у глухий кут, він ухвалює трагічне рішення.

…Алісу в сім'ї називали «кіндер-сюрпризом»: ця дівчинка вирішила несподівано з'явитися в житті двох молодих людей після вечірки в студентському гуртожитку. Коли їй було тринадцять, батьки розлучилися. Мама вирішила переїхати з донькою до іншого міста, і після цього життя Аліси різко змінилося. Нова школа не принесла нових друзів. Навпаки, там вона зіткнулася з булінгом: «столичній вискочці» одразу вирішили показати її місце. Глузування, образливі прізвиська, куртка, яка опинилася в сміттєвому баку, кросівки, які підвісили до баскетбольного кошика на уроці фізкультури, - щодня Аліса йшла до школи як на каторгу, а одного разу не дійшла. Зараз вона носить одяг із довгими рукавами, щоб приховати шрами від порізів, які ледь не коштували їй життя.

Сумно усвідомлювати, що рішення, жити чи не жити, ми ухвалюємо під владою «магічного мислення» дитини, а потім несвідомо несемо його у своє доросле життя. Мати Поліни - акторка. Періоди ейфорії, коли вона була веселою реготухою й найкращою подружкою для своєї маленької доньки, змінювалися тижнями апатії та депресії. Тоді мама могла годинами залишатися в ліжку, курити й перемикати телеканали. У такі дні Поліна ніби переставала для неї існувати, і для дівчинки це було подібним до смерті. Минали роки, дівчинка виросла, вийшла заміж, але щасливе життя не складається й зараз. Нещодавно Поліна виписалася з психіатричної клініки після чергового зриву на ґрунті ревнощів.

Як закрити «аварійний люк»

Невже до кінця днів ми приречені жити під впливом дитячого рішення? Усе не так страшно й безнадійно. По-перше, попереджений - отже, озброєний. Відтепер ви помічатимете «аварійні люки» й тих, хто збирається туди зісковзнути. По-друге, «люки» можна й потрібно закривати так, як ви зробили б це, побачивши небезпеку на вулиці: викликали б технічну допомогу, засунули кришку або обгородили місце, щоб іншим було помітно. Краще робити це за допомогою психолога, з яким обговорюють і підписують «антисуїцидальний контракт», але за неможливості попрацювати з фахівцем можна зробити це самостійно.

Станьте перед дзеркалом і, дивлячись собі в очі, вимовте вголос фразу: «Я в усвідомленому стані ухвалюю рішення, що не позбавлю життя себе, іншу людину, не збожеволію, не завдам собі шкоди жодним способом». Прислухайтеся до себе: що ви відчуваєте? Можна записати це на аркуші паперу й покласти собі в гаманець, сумочку, портмоне.

Придумайте свій особистий «план евакуації»: що я робитиму, якщо зіткнуся з нестерпністю буття?

Складіть «список самодопомоги», запишіть по пунктах, що робитимете, якщо одного дня вискочити з життя здаватиметься найкращим рішенням. Укажіть прості дії: наприклад, заварити й випити чашку теплого чаю, вийти в місто до людей, увімкнути улюблену музику, фільм чи медитацію, обійняти домашнього улюбленця, піти на пробіжку, замовити їжу.

Заздалегідь напишіть текст або зробіть аудіо- чи відеозапис, де звертаєтеся до себе з любов'ю та підтримкою. Подумайте, хто й що тримає вас у цьому житті (діти, партнер, батьки, робота, творчість). Запишіть телефони й адреси людей та організацій, до яких можна звернутися по підтримку. Це може бути ваш психолог, телефон довіри, друзі, близькі люди.

Згадайте про невикористані життєві можливості, нереалізовані плани, незавершені проєкти. «Аварійні люки» не є вільним вибором. Ми не обираємо скорочувати своє життя, ми й так знаємо, що одного дня помремо, виконавши своє біологічне завдання. Навряд чи варто квапити смерть, поки в нас є великий дар - життя.