• «Не можу без тебе»,
• «Ти - усе моє життя, я не існую без тебе»,
• «Я зроблю все, аби тільки тебе не втратити»… Приблизно так звучить любов у юності, правда ж?

А потім минає час. Ми дорослішаємо, ми разом уже не п'ять і не десять років, а десятки. І наша любов дорослішає разом із нами, зріє, змінюється. Пройдено, і не по одному разу, «хворобу й здоров'я», вогонь і мідні труби, горе й радість, сварки та примирення.

Нам уже не потрібно весь час триматися за руки й тримати обличчя, бути зручними, ідеальними, завжди «в настрої». Уже можна спокійно, без огляду, сказати: «Мені зараз важко», «Я втомився»,
«Мені потрібно побути самому», «Я погано почуваюся»… І стосунки від цього не страждають. Бо право говорити таке є в обох.

Для мене важлива ще одна ознака зрілої любові: у ній можна мовчати. Не заповнювати кожну паузу розмовами, не боятися тиші, не думати: «Нам терміново потрібно щось обговорити, інакше щось не так».
Обожнюю просто сидіти поруч, пити чай, їхати в машині, гуляти, вечеряти в ресторанчику й відчувати, що контакт нікуди не зникає. Як на мене, це безцінно.

Зріла любов рідше схожа на феєрверк, хоча, звісно, усяке буває, є в ній місце й розсипам іскор. Але частіше вона супроводжується відчуттями спокою та надійності. «Я обираю бути тут, поруч із тобою, не тому, що страшно залишитися самому, не тому, що не впораюся фінансово, а тому, що я люблю тебе», - і це основа.

Іноді цей спокій здається пріснуватим, ніби «чогось бракує». А бракує зазвичай відчуття початку, першого разу, тих самих метеликів у животі, а якщо сказати жорсткіше - емоційних гойдалок, на яких нерідко гойдаються юні закохані. Іноді цей дефіцит веде в нові стосунки. Але це вже зовсім інша історія. Зараз ми говоримо про любов.

І в зрілій любові проявляється те, що з роками починаєш цінувати набагато більше: надійність, повага, можливість спертися одне на одного й залишатися собою.

А як ви відчуваєте різницю між закоханістю та зрілою любов'ю?

Авторка Тетяна Євтєєва.