Чому любовну залежність складно лікувати

Коли говорять про любовну залежність (ЛЗ), зазвичай яскраво описують її симптоми, величезну шкоду, якої вона завдає, і дають безліч порад, як із неї вибиратися.

Я - не виняток. Я дуже люблю тему любовної залежності, розумію її, часто говорю про ЛЗ. Звісно, мені радісно, що дві третини тих, із ким я працюю над зціленням від ЛЗ, протягом одного-двох років покращують якість свого життя: створюють нормальні стосунки з новими партнерами, покращують стосунки зі старими, знаходять себе в професії, народжують дітей і взагалі стають легшими й щасливішими. Це так.

Але за кадром залишається ще одна статистика - статистика того, що не вдалося. І вона, мушу сказати, досі мене вражає і засмучує.

Любовна залежність сильно псує життя. Залежно від того, наскільки глибоко ЛЗ проникає в людину, ступінь нещасливості конкретних людей коливається від «я невпевнено почуваюся у стосунках» до «не хочу жити через те, що все руйнується знову і знову». Люди, уражені ЛЗ, шукають допомоги. Вони усвідомлюють і свій біль, і несправедливість своїх стосунків, палко прагнуть стати щасливими. Шукають інформацію й людей, які можуть допомогти. І знаходять, адже і інформації, і фахівців зараз уже вистачає.

Водночас кожна друга жінка, яка знає про ЛЗ і знає, що та як потрібно робити, щоб допомогти собі, цього не робить.

Ще приблизно 37-40% тих, хто вирішує по-справжньому лікуватися, наприклад іде на курс чи в терапію для зцілення від ЛЗ, швидко зникають із терапевтичного процесу: вони до пуття його й не починають, тож про завершення не йдеться. Або беруть участь у власному лікуванні, але глибоко в нього не вникають, усе роблять поспіхом, ніби пробігаючи повз.

80% тих, хто не дійшов до терапії або випав із неї, протягом наступного року-двох знову намагатимуться шукати допомоги. І майже половина з них (42-45%) знову нічого не робитимуть: знову зірвуться й повернуться у своє звичне, хоча й дуже сумне життя.

Виходить, що, з одного боку, вилікувати ЛЗ можна і, якщо лікуватися, результат високий, а з іншого - понад 60% людей, які активно шукають допомоги та зцілення, зрештою не зможуть собі допомогти. Вони можуть послабити деякі симптоми ЛЗ (це вже чудово, до речі!), але повноцінно допомогти собі не зможуть або не захочуть. Чому?

Я бачу чотири основні причини, які подолати найважче, а в деяких випадках неможливо.

ОЧІКУВАННЯ ДИВА.

Один із симптомів ЛЗ - магічне мислення. Людина внутрішньо впевнена, що ЇЇ проблеми можна розв'язати якимось дивовижним чином. Що існує певний секрет, або «дуже сильний маг», або «особливі енергії», здатні зцілювати миттєво, головне - дуже хотіти й правильно попросити. На краю свідомості люди з ЛЗ знають, що це не так, що ЛЗ, як і будь-яку хворобу, треба лікувати комплексно і, так би мовити, науково. Але сама ЛЗ жене їх святими місцями й на нескінченні прийоми нескінченних фахівців, які торгують «чудесними зціленнями» й нездійсненними надіями.

НЕМОЖЛИВІСТЬ ТЕРПІТИ.

Людина з ЛЗ - травмована. Частина її душі залишається дитиною двох-трьох років: незрілою, нетерплячою, голодною. У тому віці, коли її ще не навчили терпіти незручності й їй, дитині, хочеться всього одразу.

Щоб перемогти ЛЗ, потрібно трохи потерпіти. Як і будь-яке лікування, лікування ЛЗ вимагає певних правил, обмежень, «дієт». Усе нескладно, але потрібно. І якщо йдеться про запровадження нових правил, є період, коли може відбуватися психологічна ломка. Він може тривати до 90 днів. Справді погано, коли штирить і накриває, буває лише близько 30-40. Що таке перестраждати 30 чи навіть 90 днів порівняно з усім життям? Мить. Але ні, для дитини це ціла вічність.

СЛАБКА ВОЛЯ - ще один симптом ЛЗ. Терпіння в людей із ЛЗ величезне, а от воля слабка. Вони знають, що робити і як тренувати волю: просто робити те, що потрібно. Але цього не хочеться. Звичніше нічого не робити, а чекати чогось від тих, хто поруч: партнерів, друзів, рідних. Якщо воля не тренується, розвиток практично не відбувається. Величезна кількість енергії йде на те, щоб привертати увагу й вимагати любові. У такому стані залежності від інших людина переживає постійний стрес і вигорає. Вигорання неминуче супроводжується емоційним притупленням і зниженням інтелекту. Психіка й тіло не витримують навантажень, а просто знижують здатність їх оцінювати та проживати. Тому чим довше людина хворіє, тим важче вибиратися: ресурси тіла й психіки з часом зменшуються.

НЕМАЄ КОНТАКТУ З МАЙБУТНІМ.

Люди з ЛЗ практично не бачать майбутнього. З одного боку, вони його сильно бояться, а з іншого - «дитяча» психіка сприймає майбутнє як щось нереальне й абстрактне. Коли ЛЗ сильно виражена, людина не здатна усвідомлювати наслідки своїх теперішніх дій і має оманливе відчуття, що «найкраще попереду, потрібно лише бути хорошою дівчинкою».

Звісно, усім нам хочеться дива, і кожен із нас почасти дитина. І це добре! Дива й дитинність дарують нам радість і легкість буття. І так, іноді з дитинністю розлучатися не хочеться (до речі, рідко коли по-справжньому не вдається: залишатися дитиною - свідомий вибір), але не допомагати собі дорослішати означає по-справжньому обкрадати себе.