На прийомі в психолога ця пауза трапляється частіше, ніж здається. Людина описує об'єктивно важку, несправедливу або, навпаки, радісну ситуацію, але на запитання про внутрішній відгук лише знизує плечима. Усередині або глуха вата, або білий шум, або лункий вакуум.

Виникає лячна думка: «Зі мною щось не так? Я черствий? Безсердечний? Збій у системі?»

У психотерапії стан, коли важко визначити свої емоції, називається алекситимія (буквально з грецької «без слів для почуттів»). Це особливість емоційної сфери, за якої людині важко визначати, розрізняти й описувати власні переживання, а не діагноз чи хвороба.

За алекситимії емоції не зникають - вони продовжують жити в тілі, але «проводка», що поєднує тілесний відгук та усвідомлене розуміння, виявляється перебитою.

Замість складного спектра переживань людина відчуває лише дві крайнощі: «мені ок» або «мені недобре». А коли емоційне напруження зашкалює, воно проривається фізичними симптомами замість сліз чи усвідомленого гніву: клубком у горлі, раптовим стрибком тиску, мігренню чи незрозумілою втомою.

Наш мозок надзвичайно прагматичний. Він не вимикає опцію «відчувати» просто так. За цим завжди стоїть вагома причина.

Якщо в дитинстві чи в дорослому віці ви зіткнулися з інтенсивним, тривалим стресом, із яким неможливо було впоратися тієї миті (травма, хронічний конфлікт, дорослішання в непередбачуваному середовищі), психіка вмикає захист. Алекситимію визначають за допомогою спеціальних психологічних тестів і клінічної бесіди, а «лікують» через навчання навичок розуміння себе за допомогою психотерапії, без ліків. Оскільки це особливість психіки, а не хвороба, мета роботи - розвинути емоційний інтелект. [1, 2, 3]

У процесі соціалізації нам часто видають інструкцію до життя, у якій половину почуттів оголошено «бракованими».

Якщо дитина раз у раз стикається з тим, що її природний відгук (гнів, страх, сором) викликає в дорослих відторгнення або бажання присоромити, вона робить логічний висновок: відчувати це - небезпечно для стосунків. Мозок навчається блокувати емоцію ще на підльоті, до того, як вона усвідомлюється.

Коли бути в тілі й відчувати емоції надто дискомфортно, ми «переїжджаємо» жити в голову. Вмикається потужний захист - інтелектуалізація. Ми починаємо нескінченно аналізувати, розкладати все по поличках, пояснювати поведінку інших людей із погляду логіки, читати тонни психологічної літератури… але так і не проживаємо того, що відбувається. Ми думаємо про почуття замість того, щоб відчувати.

Основна пастка емоційної анестезії в тому, що психіка не вміє придушувати емоції точково. Не можна поставити на паузу лише біль, тугу чи гнів, зберігши водночас яскраву радість, натхнення та любов.

Вимикаючи тумблер чутливості, ми неминуче приглушуємо все. У результаті життя стає пласким, як чорно-біле кіно без звуку. Зникає смак до речей, які раніше тішили, стає важко будувати близькі стосунки (адже для них потрібна вразливість), з'являється фонове відчуття безглуздості того, що відбувається.

Якщо ви роками жили із заблокованими почуттями, безглуздо вимагати від себе миттєвих інсайтів. Розморожування - поступовий процес, і починати його потрібно з найбазовіших, безпечних рівнів.

Поверніться до тіла.
Емоції завжди мають фізичний прояв. Замість складного запитання «Що я відчуваю?» поставте собі просте: «Що зараз відбувається в моєму тілі?». Чи стиснуті щелепи? Чи напружені плечі? Чи легко дихається? Тіло ніколи не бреше, воно починає говорити значно раніше, ніж мозок добере потрібні слова.

Розширюйте словник.
Коли важко назвати емоцію, користуйтеся підказками - «колесом емоцій» чи списками почуттів. Різниця між «роздратуванням», «прикрістю» та «люттю» величезна. Що точніше слово, то легше мозку обробити цей сигнал.

Дозвольте собі «погані» реакції.
Спробуйте засумніватися в тому, що злитися чи сумувати - обов'язково погано. Будь-яка емоція нейтральна. Це просто енергія та інформація.

Ставтеся до себе з цікавістю, а не з критикою.
Якщо на чергове запитання про почуття всередині знову тиша - не змушуйте себе й не сваріть. Помітьте цю тишу. «Здається, просто зараз я відчуваю порожнечу або розгубленість. І це теж окей».

Розуміння своїх почуттів - навичка, яку можна відновити. Для цього не потрібен особливий вроджений талант. Навіть якщо вам здається, що ваш внутрішній компас остаточно зламаний, він просто припав пилом. І дбайлива робота із собою - найкращий спосіб повернути йому точність.