Етапи адаптації в еміграції
Етапи адаптації в еміграції.
Люди почали активно переїжджати з однієї країни до іншої ще на початку XX століття. Ми не розглядаємо вимушені еміграційні хвилі, коли люди тікали від воєн і утисків. У цій статті йдеться про свідомий переїзд з одного місця проживання до іншого. Отже, XX століття стало початком активного переміщення людей, чому сприяли одразу кілька чинників. По-перше, стало більше інформації про ту чи іншу країну та умови проживання в ній, було із чим порівнювати. По-друге, розвиток транспортних систем дав змогу долати значно більші відстані, ніж раніше. По-третє, розвиток промисловості, виробництва, торгівлі відкрив можливості реалізовувати свої навички й більше заробляти, а отже, поліпшувати якість свого життя. Це все можливості, причина ж для переїзду завжди одна - поїхати звідти, де погано, туди, де добре.
І, здавалося б, усе нескладно: треба ухвалити рішення, зібрати речі, купити квитки, знайти житло, знайти роботу, так?
А ще:
Питання психологічної адаптації емігрантів обговорюють дуже давно. Однією з найпопулярніших стала теорія, яку 1954 року сформулював канадський антрополог Калерво Оберг. Вона описує основні етапи адаптації: ейфорія, розчарування, прийняття, адаптація. Відтоді навколо цієї теорії було зламано чимало списів, із нею сперечалися, її критикували, але поки нічого іншого, зрозумілішого, представлено не було.
ПЕРШИЙ ЕТАП. Ейфорія, або «Не плутайте туризм з еміграцією».
Мені іноді здається, що це така юнацька стадія еміграції. На цьому етапі емігрантові майже все подобається: і їжа смачніша, і вода солодша, і птахи співають дзвінкіше, і люди щасливіші. Усе нове, незвичайне, зачаровує й здається трохи нереальним. Періодично стає тривожно від невизначеності: а що ж далі, як я тут приживуся? Але ці думки не займають свідомість надовго. Я б не стала однозначно називати цей етап «медовим місяцем» між емігрантом і новою країною. Це такий цукерково-букетний період: любові ще немає, але інтерес уже з'явився. Трохи знижується критичне мислення, зростає терпимість до проблем, усе здається незначним і не таким важливим.
ДРУГИЙ ЕТАП. РОЗЧАРУВАННЯ.
Свідомий переїзд до іншої країни не відбувається в ранньому дитинстві. Отже, у вас уже є усталені звички, правила життя. У тому житті все було якось облаштовано й налагоджено, були орієнтири, на які вам було зручно спиратися, вони давали почуття побутової впевненості: найкраща аптека за рогом, оплата телефону раз на місяць, в електричку до роботи треба сідати у другий вагон, дитину із садочка забрати до 17:00. А тут? Тут усе інакше. Емігрант неминуче починає порівнювати те, що було в його минулому житті, із тим, що є зараз. Нам простіше мислити стереотипами, ніби готовими об'єктами, не вдаючись у деталі. І, о жах, тут усе не так. І садочок не до 17:00, і на роботу електричкою не дістатися, і продукти в магазині зовсім не ті, і на касі не пояснити, що «картки супермаркету в тебе немає». Тоді й відбувається перше зіткнення з реальністю. Саме з реальністю, яка відрізняється від «намальованих» очікувань від цієї країни. Тут живуть інакше, і це саме по собі не краще й не гірше. Щоб прийняти ці нові правила, треба відмовитися від звичних, вибудувати все заново.
Дуже часто на цьому етапі виникає відчуття власної чужорідності, загубленості, відсутності «почуття дому». Емігрант стикається з побутом і життям іншої культурної системи, у якій він поки не знайшов свого місця. Негатив і роздратування перекроюють навколишню картину, і вже здається, що вдома було однозначно краще. Часто виникають депресивні стани, відчуття безглуздості та сумніви у правильності вибору. Одним словом, усе погано. Дуже часто в цей момент люди ізолюються, майже перестають виходити з дому, намагаються спілкуватися лише зі співвітчизниками, дивляться передачі й фільми рідною мовою, дедалі більше віддаляючись від нового середовища та занурюючись у переживання й смуток. Часто таке внутрішнє роздратування виливається на оточення у вигляді агресії, злості й критики всього довкола: і люди не ті, і країна не та, і всі навколо винні в тому, що мені погано.
Одна з ознак занурення в такий стан - відмова від вивчення місцевої мови та/або спілкування нею. Це така форма психологічного захисту: мови не знаю, спілкуватися не треба, критикувати ніхто не буде й образити ви мене не можете.
Гаррі Тріандіс (американський психолог, фахівець у галузі етнопсихології) називає цей етап «дном» кризи. У цей момент емігрант фіксується на всіх негативних переживаннях: розчаруванні в собі, розчаруванні в країні, втраті себе як сформованої особистості. Людина постає перед вибором: піти далі й почати адаптуватися чи повернутися назад.
Це, мабуть, найважливіший етап, коли потрібна професійна допомога.
ТРЕТІЙ ЕТАП. ПРИЙНЯТТЯ
Однак життя триває, і вже потроху починають розв'язуватися прості побутові проблеми. З'являються перші знайомі, наприклад сусіди по під'їзду, які вітаються вранці, розташування продуктів у магазині вже не здається таким нелогічним і незвичним, колеги на роботі чи мами у дворі починають ділитися новинами. Потроху, невеликими кроками життя з новими правилами починає переплітатися зі старими звичками. На цьому етапі людина починає спілкуватися з оточенням, що дає змогу зменшити почуття тривоги й напруження; люди, із якими доводиться стикатися, уже не здаються такими «агресивними». З'являється інтерес до пізнання нових речей чи понять: оце слово я пам'ятаю, тут краще купувати фрукти, а ось із цією собачкою та її господинею ми разом їдемо вранці в ліфті, вона мене вже пам'ятає (і собачка, і господиня).
Поступово світ навколо починає набувати реалістичних обрисів, які стають дедалі зрозумілішими для людини, що переїхала. Це етап прийняття реальності навколишнього світу. Діставшись цього етапу й зберігши бажання інтегруватися в довколишнє середовище, людина починає вивчати його глибше, детальніше. На побутовому рівні - лікарі, найкраща школа, робота, транспорт тощо. На соціальному - звички й правила людей, які живуть поруч. На культурному - театри, кінотеатри, свята: що дивляться, як святкують. На психологічному - які життєві цінності тут важливі, до яких ставляться інакше, ніж у рідній країні. На духовному - про що мріють, куди прагнуть, чого не приймають.
А ще на цьому етапі повертаються самоіронія та гумор щодо ситуацій, які виникають у повсякденному житті.
ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП. АДАПТАЦІЯ. БІКУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД.
Фактично це завершальний етап адаптації та інтеграції емігранта на новому місці. Багато що відоме, значно простіше спілкуватися, рівень володіння мовою високий. У цей момент знову проявляється критичне мислення, але його висновки відображають власне сприйняття людиною ситуації в країні чи довкола, без суцільного негативу.
Країна, з якої людина поїхала, стає віддаленішою, трохи оповитою серпанком ностальгії. Ностальгія дуже часто залишається з людиною назавжди, нагадуючи про себе раптовим смутком і уколом провини через необхідність поїхати з рідних по крові місць. Але життя в іншій країні вже захопило людину й змінило її саму. Часто людина стає терпимішою, толерантнішою до проявів іншої культури, звичаїв. А ще вона стає психологічно стійкішою, оскільки духовний шлях, який вона пройшла на всіх етапах адаптації, дає їй зовсім інше відчуття себе та свого місця в цьому світі.
У цій статті описані основні етапи адаптації в еміграції. Але життя дещо складніше, і не кожен емігрант переживає всі етапи. Як і все в житті, процес адаптації циклічний, і ви можете переходити від одного етапу до іншого, повертаючись і щось пропускаючи дорогою. Можете застрягти на якомусь етапі, не знайшовши в собі сил для переходу на інший рівень. Можете раз у раз стикатися із сумнівами, страхами й тривогами. Варто розуміти, навіщо ви переїхали, якою була справжня мета вашого переїзду та як ви можете допомогти собі подолати труднощі адаптації. Якщо самостійно складно, я б рекомендувала опрацювати це питання з психологом: найімовірніше, наодинці із цим непросто розібратися.
Люди почали активно переїжджати з однієї країни до іншої ще на початку XX століття. Ми не розглядаємо вимушені еміграційні хвилі, коли люди тікали від воєн і утисків. У цій статті йдеться про свідомий переїзд з одного місця проживання до іншого. Отже, XX століття стало початком активного переміщення людей, чому сприяли одразу кілька чинників. По-перше, стало більше інформації про ту чи іншу країну та умови проживання в ній, було із чим порівнювати. По-друге, розвиток транспортних систем дав змогу долати значно більші відстані, ніж раніше. По-третє, розвиток промисловості, виробництва, торгівлі відкрив можливості реалізовувати свої навички й більше заробляти, а отже, поліпшувати якість свого життя. Це все можливості, причина ж для переїзду завжди одна - поїхати звідти, де погано, туди, де добре.
І, здавалося б, усе нескладно: треба ухвалити рішення, зібрати речі, купити квитки, знайти житло, знайти роботу, так?
А ще:
- Розрахувати гроші, дізнатися про культурні особливості, змиритися з утратою чи відсутністю звичних речей, навчитися правил іншого життя й культури, іншої мови.
- Зрозуміти, що твої навички й досвід, набуті в одній країні, можуть бути менш затребуваними в іншій і їх треба якось переформатувати.
- Усвідомити, що люди, які виховувалися з тобою на тих самих букварях і яким не треба було пояснювати різницю між «бордюром і поребриком», залишилися у твоєму минулому, а тут ці слова нічого не означають.
- Зізнатися собі, що після переїзду фактично треба вибудовувати своє життя заново, маючи в запасі вже менше часу, ніж було спочатку.
Питання психологічної адаптації емігрантів обговорюють дуже давно. Однією з найпопулярніших стала теорія, яку 1954 року сформулював канадський антрополог Калерво Оберг. Вона описує основні етапи адаптації: ейфорія, розчарування, прийняття, адаптація. Відтоді навколо цієї теорії було зламано чимало списів, із нею сперечалися, її критикували, але поки нічого іншого, зрозумілішого, представлено не було.
ПЕРШИЙ ЕТАП. Ейфорія, або «Не плутайте туризм з еміграцією».
Мені іноді здається, що це така юнацька стадія еміграції. На цьому етапі емігрантові майже все подобається: і їжа смачніша, і вода солодша, і птахи співають дзвінкіше, і люди щасливіші. Усе нове, незвичайне, зачаровує й здається трохи нереальним. Періодично стає тривожно від невизначеності: а що ж далі, як я тут приживуся? Але ці думки не займають свідомість надовго. Я б не стала однозначно називати цей етап «медовим місяцем» між емігрантом і новою країною. Це такий цукерково-букетний період: любові ще немає, але інтерес уже з'явився. Трохи знижується критичне мислення, зростає терпимість до проблем, усе здається незначним і не таким важливим.
ДРУГИЙ ЕТАП. РОЗЧАРУВАННЯ.
Свідомий переїзд до іншої країни не відбувається в ранньому дитинстві. Отже, у вас уже є усталені звички, правила життя. У тому житті все було якось облаштовано й налагоджено, були орієнтири, на які вам було зручно спиратися, вони давали почуття побутової впевненості: найкраща аптека за рогом, оплата телефону раз на місяць, в електричку до роботи треба сідати у другий вагон, дитину із садочка забрати до 17:00. А тут? Тут усе інакше. Емігрант неминуче починає порівнювати те, що було в його минулому житті, із тим, що є зараз. Нам простіше мислити стереотипами, ніби готовими об'єктами, не вдаючись у деталі. І, о жах, тут усе не так. І садочок не до 17:00, і на роботу електричкою не дістатися, і продукти в магазині зовсім не ті, і на касі не пояснити, що «картки супермаркету в тебе немає». Тоді й відбувається перше зіткнення з реальністю. Саме з реальністю, яка відрізняється від «намальованих» очікувань від цієї країни. Тут живуть інакше, і це саме по собі не краще й не гірше. Щоб прийняти ці нові правила, треба відмовитися від звичних, вибудувати все заново.
Дуже часто на цьому етапі виникає відчуття власної чужорідності, загубленості, відсутності «почуття дому». Емігрант стикається з побутом і життям іншої культурної системи, у якій він поки не знайшов свого місця. Негатив і роздратування перекроюють навколишню картину, і вже здається, що вдома було однозначно краще. Часто виникають депресивні стани, відчуття безглуздості та сумніви у правильності вибору. Одним словом, усе погано. Дуже часто в цей момент люди ізолюються, майже перестають виходити з дому, намагаються спілкуватися лише зі співвітчизниками, дивляться передачі й фільми рідною мовою, дедалі більше віддаляючись від нового середовища та занурюючись у переживання й смуток. Часто таке внутрішнє роздратування виливається на оточення у вигляді агресії, злості й критики всього довкола: і люди не ті, і країна не та, і всі навколо винні в тому, що мені погано.
Одна з ознак занурення в такий стан - відмова від вивчення місцевої мови та/або спілкування нею. Це така форма психологічного захисту: мови не знаю, спілкуватися не треба, критикувати ніхто не буде й образити ви мене не можете.
Гаррі Тріандіс (американський психолог, фахівець у галузі етнопсихології) називає цей етап «дном» кризи. У цей момент емігрант фіксується на всіх негативних переживаннях: розчаруванні в собі, розчаруванні в країні, втраті себе як сформованої особистості. Людина постає перед вибором: піти далі й почати адаптуватися чи повернутися назад.
Це, мабуть, найважливіший етап, коли потрібна професійна допомога.
ТРЕТІЙ ЕТАП. ПРИЙНЯТТЯ
Однак життя триває, і вже потроху починають розв'язуватися прості побутові проблеми. З'являються перші знайомі, наприклад сусіди по під'їзду, які вітаються вранці, розташування продуктів у магазині вже не здається таким нелогічним і незвичним, колеги на роботі чи мами у дворі починають ділитися новинами. Потроху, невеликими кроками життя з новими правилами починає переплітатися зі старими звичками. На цьому етапі людина починає спілкуватися з оточенням, що дає змогу зменшити почуття тривоги й напруження; люди, із якими доводиться стикатися, уже не здаються такими «агресивними». З'являється інтерес до пізнання нових речей чи понять: оце слово я пам'ятаю, тут краще купувати фрукти, а ось із цією собачкою та її господинею ми разом їдемо вранці в ліфті, вона мене вже пам'ятає (і собачка, і господиня).
Поступово світ навколо починає набувати реалістичних обрисів, які стають дедалі зрозумілішими для людини, що переїхала. Це етап прийняття реальності навколишнього світу. Діставшись цього етапу й зберігши бажання інтегруватися в довколишнє середовище, людина починає вивчати його глибше, детальніше. На побутовому рівні - лікарі, найкраща школа, робота, транспорт тощо. На соціальному - звички й правила людей, які живуть поруч. На культурному - театри, кінотеатри, свята: що дивляться, як святкують. На психологічному - які життєві цінності тут важливі, до яких ставляться інакше, ніж у рідній країні. На духовному - про що мріють, куди прагнуть, чого не приймають.
А ще на цьому етапі повертаються самоіронія та гумор щодо ситуацій, які виникають у повсякденному житті.
ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП. АДАПТАЦІЯ. БІКУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД.
Фактично це завершальний етап адаптації та інтеграції емігранта на новому місці. Багато що відоме, значно простіше спілкуватися, рівень володіння мовою високий. У цей момент знову проявляється критичне мислення, але його висновки відображають власне сприйняття людиною ситуації в країні чи довкола, без суцільного негативу.
Країна, з якої людина поїхала, стає віддаленішою, трохи оповитою серпанком ностальгії. Ностальгія дуже часто залишається з людиною назавжди, нагадуючи про себе раптовим смутком і уколом провини через необхідність поїхати з рідних по крові місць. Але життя в іншій країні вже захопило людину й змінило її саму. Часто людина стає терпимішою, толерантнішою до проявів іншої культури, звичаїв. А ще вона стає психологічно стійкішою, оскільки духовний шлях, який вона пройшла на всіх етапах адаптації, дає їй зовсім інше відчуття себе та свого місця в цьому світі.
У цій статті описані основні етапи адаптації в еміграції. Але життя дещо складніше, і не кожен емігрант переживає всі етапи. Як і все в житті, процес адаптації циклічний, і ви можете переходити від одного етапу до іншого, повертаючись і щось пропускаючи дорогою. Можете застрягти на якомусь етапі, не знайшовши в собі сил для переходу на інший рівень. Можете раз у раз стикатися із сумнівами, страхами й тривогами. Варто розуміти, навіщо ви переїхали, якою була справжня мета вашого переїзду та як ви можете допомогти собі подолати труднощі адаптації. Якщо самостійно складно, я б рекомендувала опрацювати це питання з психологом: найімовірніше, наодинці із цим непросто розібратися.
11.09.2026