«Дружина» The Wife (2017)

Я навіть не питатиму, чи пам'ятаєте ви акторку, яка зіграла в «Небезпечних зв'язках», «Фатальному потязі» та «101 далматинці», - це живе втілення зла, пороку, витонченого й збоченого розуму. Хто хоч раз бачив, ніколи не забуде її обличчя з хижим гачкуватим носом і гострий, мов бритва, погляд маленьких хитрих очей, зустрівшись із яким, одразу розумієш: станеться щось недобре. І передчуття зазвичай не обманює. З таким послужним списком тим несподіванішою є її нова роль у фільмі «Дружина». Амплуа фатальної лиходійки змінив образ добропорядної дружини письменника. І ось уже ніс здається аристократичним, очі - розумними, нервову незграбність фігури пом'якшила приємна повнота літньої леді, а замість пишної шевелюри - шляхетна сивина короткої стильної стрижки. Так-так, ви не помилилися, це Ґленн Клоуз - жахлива й прекрасна!

Телефонний дзвінок розриває ранкову тишу в будинку відомого американського письменника Джо Каслмана (Джонатан Прайс). Незнайомий голос з акцентом повідомляє, що письменник став лауреатом Нобелівської премії. Радості Джо немає меж: сивочолий старець, наче дитина, стрибає на ліжку й влаштовує на честь знаменної події вечірку. От тільки його дорослий син, який намагається піти батьковими стопами, псує свято своїм кислим виразом обличчя. А ще дружина Джоанна (Ґленн Клоуз) - прекрасна, розумна, стримана, яка знає, що кожної миті потрібно її талановитому чоловікові, - зберігає на обличчі безсторонню маску з приклеєною штучною усмішкою та застиглим поглядом. Через вимучену неприродність кожного персонажа виникає відчуття неспокою й очікування, що декорації ось-ось упадуть і оголиться неприваблива сутність цієї ідеальної картинки. Так і стається у Стокгольмі, куди письменник разом із дружиною та сином вирушають на церемонію нагородження Шведської академії.

«За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка». Відома фраза, яку творці фільму обрали слоганом, звучить банально й навіть знущально - як не надто вдала спроба згладити гострі кути конфлікту та привести все до прилизаного хепі-енду. Тріумф чоловіка провокує серйозну особистісну кризу Джоанни й оголює грані її непростих стосунків із ним. Тому для мене цей фільм передусім про вибір і навіть про угоду, якщо хочете, яку ми укладаємо із собою та своєю совістю. Ця тема переважає над темою жіночого служіння, сили духу, мудрості й шляхетності. Результат такої угоди - усього-на-всього ланцюжок причинно-наслідкових зв'язків. А ще життя, прожите не так, як хотілося.

Фільм знятий за однойменним романом Меґ Волітцер (2003), і це безперечно найкраща роль Ґленн Клоуз за всю її кінокар'єру. Навіть якщо ви раніше не надто любили акторку, як я, наприклад, то після цього фільму обов'язково її полюбите.

Авторка Олена Путятіна.