Пам'ятаєте, як у дитинстві літо здавалося безкраїм, наче океан. Хтось у червні їхав до бабусі чи на дачу, хтось вирушав у дитячий табір або на море. Три місяці тривали цілу вічність. Спочатку полуниця, потім черешня та яблука «білий налив», потім кавуни, виноград і дині.

Зараз, до речі, усе це цілий рік можна вільно знайти на полицях супермаркету.

А от у дорослого літа зовсім інша геометрія. Воно пролітає зі швидкістю падіння зірки, і десь посеред липня незмінно наздоганяє дивний, щемкий смуток - хочеться оплакувати літо ще до того, як воно скінчилося.

Це може трапитися звичайного літнього вечора.
У п'ятницю ввечері ви вибираєтеся кудись на відкриту терасу кафе, замовляєте щось прохолодне, дивитеся на цей рожевуватий липневий захід сонця, і замість чистої радості всередині народжується якась паніка: «Господи, уже середина липня. Скоро серпень, потім вересень, і знову ця сіра, нескінченна зима. А я ще нічого не встиг».

І замість того, щоб просто дихати цим теплим вечором, треба гарячково «встигати прожити літо».

В інтернеті можна знайти багато різних рекомендацій, як прожити літо: зустріти світанок, з'їздити на озера, влаштувати пікнік, дочитати книжку на траві. І тоді літо перетворюється на робочу п'ятирічку за три дні. Починаються гарячкові поїздки пляжами й фестивалями з обличчям людини, яка здає річний звіт, фотографування кожного куща, щоб довести комусь (або собі), що літо минає «продуктивно» та «яскраво».

В екзистенційному сенсі люди часто намагаються зробити з літом те саме, що роблять з усім своїм життям, - запакувати його в красиву, контрольовану коробку досягнень. Здається, що коли не прожити ці три місяці на максимумі, то літо ніби програне. Ніби немає сенсу торкатися миті, якщо в ній немає користі чи очевидного захвату, що б'є через край.

Проте з літом неможливо «встигнути» чи «запізнитися». Його не можна накопичити про запас або закрити, як варення в банках, щоб пити з ним чай у листопаді.

ЙОГО МОЖНА ПРОСТО НЕ ПОМІТИТИ!

Ця паніка від швидкоплинності часу виникає через те, як важко дається вразливість перед тим, що неможливо контролювати. Календар лише нагадує про це. Час плине, пори року змінюють одна одну, життя йде - і тихого літнього вечора це відчувається особливо гостро.

Що із цим робити?
Ну, мабуть, спробувати відпустити літо. Дозволити йому минати.

Перестати вимагати від липня, щоб він відповідав картинкам із Pinterest. Найкраще літо дає розкіш не зважати на годинник, а кількість галочок у списку «що зробити до вересня» нічого не вирішує. Можна просто сидіти на лавці, дивитися, як гойдаються гілки, і нікуди не бігти. Об'їстися черешнею так, щоб пальці стали липкими. Промокнути під зливою й не злитися через зіпсоване взуття.

Відпочинок не зобов'язаний заповнювати внутрішню порожнечу новими враженнями. І це тепле липневе повітря не потрібно затримувати в легенях назавжди. Ним потрібно просто дихати. І просто отримувати задоволення від кожного прожитого дня.

А у вас є це відчуття посеред літа, що воно надто швидко витікає крізь пальці? Ловите себе на спробах «прожити його на повну» чи вдається просто бути в ньому?