Я пам'ятаю себе клієнткою, якій було дуже погано.

Багато чого я від терапії не чекала, хотіла таблетку - щоб минув біль.
Я говорю буквально: я справді хотіла від психотерапевта рецепт на якесь сильне знеболювальне для душі й готова була заплатити за сеанс і просидіти 50 хвилин, щоб мені видали цей рецепт і таблетку.

Цікаво, що, отримавши цей рецепт наприкінці зустрічі, я захотіла прийти ще…

Мені тоді виявилося важливо просто кудись приходити раз на тиждень і вивантажувати свій біль. Що при цьому робив терапевт, я не дуже пам'ятаю. Мабуть, важливіше, чого він не робив. Не обнадіював, не засуджував. До речі, й не особливо жалів. Але він точно був зі мною ці 50 хвилин.

Поступово біль минав, і його місце можна було заповнити чимось, що дає сили, наповнює, собою.

Коли вивантажуєш біль, важливо, щоб цей процес був спрямований «до когось» або «до чогось».
Не обов'язково працювати саме з терапевтом-людиною. Можна писати на папері (лист або щоденник), можна розповідати другові, який уміє слухати. Проживайте біль, віддавайте його простору терапевтичного кабінету, говоріть про нього й просіть підтримки у близьких.

Думка про те, що «можна не носити біль у собі», для багатьох виявляється революційною. БГ у пісні запитує: «Чи будемо ми тими, ким є, коли мине біль?» Як ви думаєте?