У моєму житті було 3 переїзди: у 21 рік до штату Нью-Йорк із Челябінська, у 27 років до Санкт-Петербурга з Челябінська, а у 35 років із Санкт-Петербурга до Лос-Анджелеса.
І щоразу все відбувалося по-різному, щоразу після переїзду на перший план виходили свої труднощі.

Приїхати до Пітера в середині грудня, коли сонце може з'явитися раз на місяць, на вулиці сірість змінюється темрявою, темрява сірістю, а на асфальті мокре місиво, - ще та ідея. Я переїхала вдвох із сином, якому щойно виповнилося 3 роки. Ми орендували величезну 40-метрову кімнату в центрі міста. У квартирі були 4-метрові стелі й, відповідно, 2-метрові вікна. Із меблів у кімнаті на нас чекав самотній диван. Такий диван-корабель у цій бальній залі. Першої ночі я лежала в цій величезній кімнаті без штор і з приголомшливою акустикою та думала: «Куди мене занесло?» і «Що я тут роблю?». Самотність і розгубленість - такими були почуття.

Так починалася моя перша зима в Петербурзі: холод, сірість і гучні склепіння нашої «бальної зали». Потрібно було освоїти околиці, які й далі залишалися сірими, похмурими чи темними, влаштувати дитину до садочка й допомогти їй адаптуватися, облаштувати свої 40 метрів.

Одна з двох валіз, із якими я переїжджала, була заповнена синовими іграшками. Для дитини важливо, щоб під час переїзду в її «маленькому світі» залишалися знайомі й звичні іграшки та улюблені книжки, які мама читає перед сном, хоч би в якій точці світу ми перебували. Я купила на «Авіто» величезний помаранчевий килим. Він став дитячою, де ми гралися, будували, малювали, запускали паровозик із вагончиками. 
У магазині тканин я купила 6 метрів прозорої помаранчевої органзи, підшила вручну й зробила з неї найсонячніші та найрадісніші штори, які наповнювали кімнату теплим світлом. Штори й килим зробили кімнату «моєю» (тоді моїм кольором був помаранчевий) і «з'їли» всю акустику: гучне відлуння ночами більше не лякало.
Дитина пішла до садочка, а поруч із ним був чудовий спортзал. Тепер я почала ходити на спорт майже щодня. Лише згодом, вивчаючи психологію, я дізнаюся, як пов'язані між собою емоційне й тілесне та як корисно займатися фізкультурою (чи то бігом, чи танцями, чи йогою). 
Яскраве весняне сонце витягло мене на заняття сальсою, де я познайомилася з новими людьми, а з кимось близько подружилася. Так я почала обживати місто, яке раніше знала лише як туристка.
Так минула зима. Період освоєння й адаптації завершився, і літніми ночами 2012 року я відчула себе дуже щасливою, стрибаючи з помаранчевим парашутом у свій день народження!

Озираючись назад, я розумію, що хоча цей переїзд був бажаним і легким, усе одно потрібно було прожити період розгубленості й невпевненості.
Ось чинники, які, на мою думку, тоді найбільше допомогли:
1. Підтримка подруги, із якою ми разом орендували квартиру. Близька, надійна людина поруч - це дуже важливо.
2. Завчасна підготовка до переїзду. Подумки я готувалася близько пів року. Через інтернет знайшла приватний дитячий садок, де на нас чекали на момент переїзду.
3. Дистанційна робота давала змогу не залежати від місця проживання. Мені не потрібно було шукати нову роботу - лише привезти свій ноутбук і провести інтернет у квартиру.
4. Я заздалегідь любила Пітер, бувала в ньому кілька разів. Це місто з усіх російських міст було найулюбленішим, і я про нього мріяла.
5. Час. Під час переїзду, навіть до найулюбленішого міста, потрібно давати собі час на адаптацію - на побудову стосунків із новим простором.