Цікавий парадокс.
Коли ми дивимося на фотографію новонародженого, то, звісно, бачимо його беззахисність, слабкість і залежність. Але водночас дуже виразно бачимо й Можливість у цій дитині. Тобто розуміємо, що вона виросте, «кимось стане». Що її сутність - це зростання, становлення, розвиток. Дивлячись на новонародженого, досить легко бачити більше, це відбувається майже автоматично.

Але коли ми дивимося на дорослу людину, то рідко маємо таке бачення. Дорослий він і є дорослий. «Який є - такий є». Дорослий парадоксально стає «меншим» у плані Можливостей.

Про цей спосіб нашого бачення (мозку простіше все розкладати по поличках, категоризувати - менше енергії витрачати) варто знати як про особливість нашого сприйняття інших і, що іноді ще важливіше, сприйняття себе!

А екзистенційний терапевт має обов'язок:
- дивитися на людину як на більшу, ніж вона здається;
- мати погляд, що бачить Можливості;
- своїм поглядом розширювати клієнта, уникаючи звуження. Це непросто. Бо простіше підігнати людину під діагноз, тип особистості, «нарциса», «невротика», «травматика» тощо й працювати з певним чітким баченням, у начебто більшій визначеності та зрозумілості.

Бачити людину ширше й більше, поглядом, у якому можуть розкриватися раніше не виявлені Можливості. І це може стати її свободою. А може й не стати. Але тоді це буде її усвідомлений вибір - бачити більше й обирати.