Якщо ставитися до життя як до Великої Гри, то рідко знайдеться людина, яка має самі перемоги. Час від часу програють усі, просто не завжди про це говорять. Принаймні я не знаю людей, які завжди, абсолютно завжди у виграші. Якщо знаєте, познайомте, будь ласка, піду в підмайстри.

Особисто я програю регулярно, і щоразу мені дуже боляче. Просто здається, що світ руйнується й усе пропало. І барвиста картина почуттів: розчарування, злість, образа, знецінення себе, сором, провина, самооцінка падає нижче плінтуса, коротше, весь букет негативу. Якось подумала, що треба скористатися техніками арттерапії й спробувати намалювати мій стан у такі моменти. Цікаво подивитися, що я намалюю.

Отже, я програла, мені боляче й прикро.

Насправді мої поразки - це завжди крах нездійснених планів. Починаючи ту чи іншу «битву», я планую результат. Ну, наприклад, я вся в білому, на гнідому коні, зі стрічкою переможниці через усі широкі груди стою на пагорбі. Гаразд, це я так мріяла. У реальності й костюм не білий, бо білі закінчилися, і кінь не гнідий, а так, поні з каруселі, та й пагорба поруч не виявилося, радше болотина. Тобто мої очікування не збіглися з реальністю. І саме через це мені боляче й прикро.

Розповідаю про свої способи виходу з такого «болота».

1. Усе пропало?

Отже, мені хріново/боляче/прикро? Так, це так. Мені хочеться, щоб мене пожаліли? Так. Візьміть мене на ручки, будь лааааааска.

Як каже моя колега, дайте собі можливість ПОНИТИ. Прекрасно! Понили, поплакали, покричали, або, як варіант, пішли побили грушу. Досі так само боляче й прикро? Та ні. Дихати стало легше, уявні розмови з кривдниками закінчилися, градус злості знижується. Та хай воно все йде лісом, життя на цьому не закінчується.

2. Візуалізація - гра в маляра.

Навчилася в дитинстві, допомагає досі. Подумки уявляю свою поразку на полотні. Приношу відро з фарбою, у мене вона завжди біла, беру широкий малярський пензель і з насолодою зафарбовую картину невдачі. Просто собі на втіху, розбризкуючи фарбу навсібіч, не боячись забруднити себе й усе довкола. Іноді роблю це не лише подумки 😊

3. Прийняття.

Ну гаразд, усе вже сталося. Я можу щось змінити? Ні, машину часу не винайшли.
Я могла вчинити інакше? Не думаю. Я ж сама ухвалювала рішення, розмірковувала, отже, на той момент учинила так, як вважала правильним. Дякую вам, дорогі мої переможці, що показали мені, де погано. Я туди більше не піду.

Якось так.
У мене є знайомий, який відводить собі час на проживання образи через невдачу й стежить за годинником. Каже, вкладається в кілька годин 😊. Час минув, перегорнув сторінку й пішов далі. Справді, чи варто читати й перечитувати те місце, де тобі було погано?

Мені здається, він має рацію.

Авторка Олена Маткевич