Психотерапія остаточно стала новим модним культом. Ми з розумним виглядом жонглюємо термінами на кшталт «межі» та «вигорання» за чашкою лате, а фраза «я в терапії» звучить буденно, майже як «я вранці бігаю» чи «дотримуюся здорового харчування».

Та іноді за цим фасадом усвідомленості наростає глухе, липке розчарування:

Найпростіше - вирішити, що психолог поганий, ні фіга не знає й не розуміє. Що цілком можливо, як і в будь-якій іншій сфері.

Але робота з психологом відрізняється від багатьох інших видів роботи: це завжди глибокий і спільний процес. Тут наодинці взагалі нічого не виходить, ані у фахівця, ані у клієнта.

Є гарна метафора:

Це цілком стосується роботи з психологом. Навіть найвіртуозніший партнер не витягне танець самотужки, якщо другий просто стоїть на місці. Якщо після пів року роботи ви не відчуваєте змін у собі, то річ не у фазі Місяця, не в методі й навіть не в кількості сесій. Є дві основні причини:

Погляньмо, на яких етапах роботи з психологом можуть виникати труднощі.

Отже, вам стало некомфортно у своєму житті. Наприклад, у ньому відбулися важкі, а можливо, й трагічні події, з якими вам складно впоратися самотужки. Або ви відчуваєте, що застрягли й не знаєте, куди рухатися далі. Або ви раз у раз потрапляєте в ті самі ситуації й зовсім не розумієте, чому вони з вами стаються. Куди йти? До друзів, в інтернет по знання, до ШІ по відповіді, до психолога, адже до нього всі ходять. Але що ви хочете отримати від візиту до психолога, чого чекаєте в цей момент?

• «Зробіть мені анестезію».

Ви хочете, щоб вам було не так боляче. Щоб не пекло, не тривожило, не боліло. Дайте рецепт, як зробити так, щоб просто стало легше й усе повернулося до колишнього стану. Проте психотерапія не є знеболювальним для душі. І просто дати рецепт - не її завдання. Її завдання - допомогти вам знайти свій спосіб витримувати те погане, що трапляється в житті людини. Для цього психолог іде разом із вами у ваш біль і залишається поруч, допомагаючи впоратися з ним.

• «Полагодьте мені інших».,

Дуже часто перші сесії нагадують нескінченну книгу скарг:
Чоловік - аб'юзер, бос - нарцис, мама - токсична.
Мовляв, проблема в інших, а не у вас - можливо, не виключаємо. Але! Фактично ви приходите з бажанням переробити близьку людину, навіть якщо її все влаштовує. Та психолог не працює «за фотографією». Єдина людина, з якою вам доведеться мати справу в цьому кабінеті чи перед екраном монітора, - це ви самі. Змінювати ви можете лише себе.

• «Дайте мені інструкцію. Скажіть, як правильно».

Наприклад: «Скажіть прямо: мені розлучатися чи дати шанс? Звільнятися чи терпіти?». Зазвичай за цим стоїть бажання знайти когось відповідального за рішення, щоб самому не відповідати за власний вибір. Зручна, але малоперспективна позиція.

Якщо говорити метафорично, терапія допомагає протерти лобове скло, а не дає клієнтам покрокових інструкцій. За кермом свого життя сидите саме ви, а психолог у найкращому разі - ваш тимчасовий попутник.

Вважається, що психологи працюють собою, а не методом. Це непросто пояснити. Але є цікаве припущення, яке ще в 90-х висловив психолог Майкл Ламберт, і відтоді його так ніхто до пуття й не спростував.

Якщо розкласти успіх терапії на складові, картина виходить не надто романтична:

Тож якщо між вами й психологом немає контакту або у вас поки немає сил на зміни, то й наймодніший психолог зі своїм підходом не допоможе.

Під час навчання психологам часто кажуть:

«Якщо процес гальмує, ви відчуваєте опір, роздратування й злість із боку клієнта - шукайте причину глибше, ніж бачите одразу».

Є кілька причин, чому навіть за наявності довіри між вами й психологом процес не рухається так швидко, як вам хотілося б.

• Надто боляче.

Повертатися до давньої травми, визнавати крах ідеалів або торкатися глибинної провини й сорому - наче погодитися на операцію без наркозу. Психіка вмикається на повну потужність, щоб захистити нас від цього болю. Раптово «забуті» сесії, запізнення, нудьга, відчуття, що «сьогодні немає про що говорити», можуть бути проявами страху, а не саботажу. Вам просто страшно зазирнути в безодню, і ви натискаєте на стоп-кран. Це нормально, на це потрібні сили.

• Пастка «розумного інсайту».

Але ось робота триває, і до вас приходить осяяння: «Боже, я обираю недоступних партнерів, тому що батько мене ігнорував!». Дофамін б'є в голову. Психолог щасливий, ви почуваєтеся генієм. Минає час, а жодних змін не відбувається. Чому?
Інсайт - це лише карта вашого внутрішнього світу. Ви просто дізналися, де закопані граблі, на які наступали раз у раз. Та якщо нічого не робити зі своїми реакціями, ви й далі на них наступаєте, тільки тепер із гарним науковим поясненням: «Зате я знаю, чому так чиню!».
Таке собі інтелектуальне самозадоволення.

• Не завжди треба йти до кінця.

Опір часто виникає там, де людина не хоче йти туди, куди пропонує психолог. Перестати бачити те, що ви відкриєте в собі, неможливо. Але іноді й не потрібно туди йти, адже на цих внутрішніх настановах будувалося все ваше життя. Зруйнувати їх можна, та чи готові ви просто зараз шукати й вибудовувати нові опори, змінювати свої настанови?
І тоді всередині вас звучить запитання: «А мені це потрібно? Яку ціну я готовий заплатити за ці зміни?». І якщо ваша внутрішня відповідь - «НІ», навіть якщо ви її не чуєте, будь-які спроби психолога достукатися туди приречені на провал. Ви опираєтеся.
Одна моя знайома психологиня любить говорити про роботу з травмою: «Не чухайте там, де не свербить. Людина має бути готова зустрітися із собою».

• Вам не підходить психолог.

Але буває й так, що вам просто не підходить конкретний фахівець. Якщо вас бісить тембр його голосу, дратує «надто розумна» манера мовлення, зачіпає холодність, те, як він одягнений, сидить чи сміється, - найімовірніше, повноцінної роботи не буде. Ви просто не зможете розповісти про те, що у вас справді болить, і будете чемно імітувати процес психотерапії.

Психотерапія не схожа на тайський масаж. Ви не можете лягти на кушетку, розслабитися й чекати, поки вас «полагодять». Це справді парна робота, парний танець, у якому партнери ведуть одне одного, слухають одне одного, йдуть за енергією іншого. Якщо танець вдається, відбувається магія.

І все ж у цій парі є зони відповідальності.

• Скажіть про це прямо.

Принесіть своє роздратування на зустріч: «Мені здається, ми застрягли. Я відчуваю, що витрачаю гроші даремно». Якщо терапевт професіонал, він не стане захищатися. Насправді саме з цього й починається справжня робота. Варто обговорити це, а не мовчки грюкати дверима. Ваша злість і ваше роздратування можуть стати початком пізнання себе... або зміни психолога.

• Змінюйте психолога

Якщо ви все обговорили, але динаміки немає, а в контакті залишається холод, - йдіть. Пошук свого фахівця схожий на добір взуття: можна переміряти купу чудових черевиків, але якщо вони натирають, далеко в них не зайдеш.

Я, наприклад, знайшла свого особистого терапевта лише із 7-ї спроби :)

Авторка Олена Маткевич

Переглянути профілі психологів можна на нашому сайті.