«Над нами панує все те, із чим ми себе ідентифікуємо; ми можемо контролювати все те, із чим себе не ототожнюємо»

Дівчина, яка бере участь у конкурсі краси, ідентифікує себе зі своїм тілом і красою. В успішного атлета точка ідентифікації також у фізичному тілі, у силі його м'язів. Хтось ототожнює себе з емоційним життям, захоплюється психологією. Інтелектуали ідентифікуються зі своїм розумом, вважають себе мислителями.

Дуже часто людина ідентифікує себе зі своєю роллю, наприклад, матері, дружини, науковця, професіонала. Тобто ми ідентифікуємося з тим, що дає нам найсильніше відчуття буття, життя, що становить для нас найбільшу цінність і чому ми надаємо найбільшого значення.

Які наслідки такої самоідентифікації?

• по-перше, людина по-справжньому не усвідомлює себе;
• по-друге, ідентифікація лише з однією частиною своєї особистості ускладнює ідентифікацію з іншими;
• втрата «ролі» (діти виросли, звільнення, розлучення) може спричинити кризу: людина може почуватися «загубленою».

Що робити?

Ролло Мей у своїй книжці «Людина в пошуках себе», Віктор Франкл та інші екзистенційні психологи вказують напрямок пошуку. Це знаходження свого «Я», його усвідомлення й перетворення на центр самого себе.
Це практикується в буддизмі та східній психології: пошук внутрішнього відчуття чистої самосвідомості. Переживання чистої ідентичності, або «Я»-свідомості, виникає внаслідок внутрішніх експериментів і практик, а не спонтанно.
Ті з нас, хто не є буддистом і не практикує східної медитації, можуть використати вправу на розототожнення. Техніка полягає у «звільненні» від усіх часткових самоідентичностей за допомогою нашої здатності до внутрішнього спостереження.

Розототожнення із чим?

1. Сфера тілесних відчуттів
Тілесні стани можуть зумовлюватися активністю п'яти органів чуття або менш визначеними органічними причинами. Спокійне, безпристрасне, об'єктивне спостереження за потоком відчуттів дає змогу усвідомити, наскільки багато з них мінливі й нетривалі та як легко одне відчуття може перейти у протилежне. Це дає нам упевненість, що «я» не зводиться до тіла чи суми відчуттів.

2. Емоції й почуття
Друга сфера внутрішнього спостереження - подібне до калейдоскопа царство емоцій і почуттів. Ці змісти свідомості значно складніше спостерігати об'єктивно й відсторонено, оскільки самі наші емоційні стани постійно захоплюють і відносять увагу. Емоції та почуття також не становлять основної частини нашого «Я», оскільки вони надто мінливі, непостійні й часом неоднозначні.

3. Розумова активність
Третя сфера спостереження - ментальний зміст свідомості. Розумову активність спостерігати простіше, оскільки в цьому випадку увага не зазнає такого впливу, як із боку емоцій і почуттів. З іншого боку, розумова активність є тоншим явищем, і відмінності між «Я» та розумом на перший погляд менш очевидні. Проте й тут можна застосувати той самий критерій: розумова активність надто мінлива, непостійна; іноді її можна уподібнити до активності мавпи, що стрибає з гілки на гілку. Але сам факт, що «я» може спостерігати й помічати особливості, доводить наявність різниці між цими двома поняттями.

Поле й мешканець поля

У нас постійно змішуються тілесні відчуття, емоційна й розумова активність, а поділ, який ми щойно здійснили, зумовлений лише потребою правильно розставити акценти та зосередити увагу спостерігача в потрібному напрямку.
Існує різниця між цими трьома взаємопов'язаними сферами психічної діяльності і спостерігачем як таким. Таке об'єктивне спостереження природно, спонтанно й неминуче викликає відчуття розототожнення з кожним з описаних психічних станів.
На відміну від мінливості спостережуваних психічних процесів, поведінку самого спостерігача він усвідомлює як стабільну й постійну. Зрештою він доходить думки, що здатний пасивно спостерігати, а також різною мірою впливати на потік своїх психологічних станів.
Потрібно усвідомлювати різницю між змістом поля свідомості та його «центром», який і створює саме це поле. Таким центром є «я». Техніка полягає в послідовному розототожненні себе з різними групами змістів свідомості: фізичними, емоційними й розумовими.

Вправа на розототожнення для самостійної практики

Перший крок - утвердитися в переконанні, що

«У мене є тіло, але я - це не моє тіло»

і повною мірою усвідомити цей факт.
Ми постійно й помилково ототожнюємо себе з нашим тілом і «приписуємо» «Я» свої фізичні відчуття. Наприклад, говоримо: «Я втомився». Але втомилося наше тіло й передало «Я» відчуття втоми, а це зовсім не те саме. Ця відмінність має велике практичне значення, адже щоразу, коли ми ототожнюємо себе з фізичним відчуттям, то потрапляємо в залежність від тіла.
Другий крок - усвідомити таку думку: «Я живу емоційним життям, але

я - це не мої емоції й почуття»

Коли хтось говорить: «Я роздратований», «Я задоволений», «Я невдоволений», це також випадок хибної ідентифікації «Я» з мінливими психологічними станами, які часом суперечать один одному. Замість «Я роздратований» ми можемо сказати: «У мені присутнє почуття роздратування».
Третій крок полягає в усвідомленні: «У мене є інтелект, але

я - це не мій інтелект»

Зазвичай ми ототожнюємо себе зі своїми думками. Проте якщо почати їх аналізувати, поспостерігати за собою під час роздумів, можна помітити, що ми використовуємо інтелект лише як інструмент. Ми можемо споглядати діяльність свого розуму, логічні й алогічні побудови ніби «згори». Це доводить, що ми не тотожні своїм думкам.

Думки, як тіло та емоції, також змінюються: сьогодні ми думаємо одне, а завтра, можливо, протилежне. Ми отримуємо вагомий доказ нашої відокремленості від думок, коли намагаємося контролювати й спрямовувати їх. Якщо ми намагаємося думати про щось абстрактне чи нудне, наш «мисленнєвий інструмент» нерідко відмовляється нам коритися; це знайоме кожному студентові, якому доводилося вчити щось, що набридло або було нудним. Якщо розум здатний не коритися, це означає, що «Я» не тотожне розуму.
Ці факти свідчать, що тіло, почуття й розум є інструментами відчуття, сприйняття та дії - мінливими й непостійними інструментами, якими, однак, «Я» може оволодіти й користуватися.
«Я» є чимось простим, постійним і таким, що усвідомлює себе. Переживання «Я» можна сформулювати так: «Я - це центр чистої свідомості». Стверджувати це з усією переконаністю, однак, ще не означає досягти переживання «Я», хоча й веде до нього. Це ключ і початок оволодіння своїми психічними процесами.

Рекомендації та сфери застосування

Техніку розототожнення й самоідентифікації можна розглядати як механізм захисту від постійного потоку впливів, зовнішніх і внутрішніх, які намагаються «захопити» его. Ця техніка також може застосовуватися як засіб щоденної психічної гігієни; у сфері терапії потреба в ній ще більша.

Цю вправу можна особливо рекомендувати клієнтам із підвищеною емоційністю, а також тим, хто схильний тією чи іншою мірою ототожнювати себе з певним афективним станом, ідеєю, планом або дією, що перетворюється для нього на нав'язливу ідею. До цього типу належать різного роду фанатики.

Інша група клієнтів, яким вправа може бути корисною, - ті, хто повністю ідентифікує себе з певною роллю, чи то роллю матері, батька, чи професійною роллю, настільки, що цілком підпадає під її владу й повністю відмовляється від будь-якого власного індивідуального життя. Наслідком виконання цієї вправи має стати звільнення. Ті, хто успішно застосовував цю методику, кажуть, що здобули відчуття свободи, «яскравіше» відчуття буття й відчуття «стихійного» контролю над тим змістом психіки, із яким раніше себе ідентифікували.

Вправа також буде корисною для інтелектуалів, схильних повністю ототожнювати свою свідомість із мисленням, особливо якщо вони високо цінують свої розумові здібності, люблять усе ускладнювати й тому залишаються, якщо можна так висловитися, зацикленими на одному рівні. Із психотерапевтичного погляду для таких інтелектуалів було б найкорисніше відчути, що мислення насправді не є центром їхньої особистості.

Остання й, можливо, найстійкіша ідентифікація - ототожнення себе з тим, що ми вважаємо своєю внутрішньою особистістю, яка більшою чи меншою мірою присутня в усіх ролях, які ми граємо, з тим, що є «Особистістю» в етимологічному сенсі слова «Персона» (маска), - особистістю як останньою маскою Я. Ідентифікація з нею робить нас статичними й нерухомими.

Вправа на розототожнення посилює відчуття самості, буття; вона справді дає змогу пережити те, про що так багато говорили екзистенційні аналітики, причому за допомогою настільки простих засобів: відчуття ідентичності, буття, «центру» всередині себе, власної внутрішньої сутності. Коли особистість набуває досвіду переживання «центру» всередині себе завдяки вправі на розототожнення, з'являється змога синтезувати в одне ціле різні аспекти, від яких вона себе відокремила. Людина стає собою, використовуючи тіло, апарат почуттів і розум як інструменти.

«Я» усвідомлює, що є чимось більшим і вищим, ніж частина (фізичне тіло, почуття й мисленнєві процеси) цього цілого.

Обмеження та протипоказання

Ця техніка має кілька основних обмежень і певні протипоказання.
Її не слід застосовувати, якщо клієнт перебуває в такому емоційному сум'ятті, що тимчасово не може ні на чому зосередитися.
Її також не слід застосовувати, якщо клієнт надмірно схильний до самоспостереження й самоаналізу, занадто захоплений «розгляданням» свого внутрішнього світу, яке може здаватися йому приємнішим і менш напруженим, ніж активна участь у зовнішньому житті. У таких випадках, однак, можна сказати, що йдеться про складну форму ідентифікації зі спостережуваними явищами.

У деяких клієнтів виникає опір ідеї розототожнення себе зі своїм тілом, почуттями й думками, оскільки вони бояться, що так їхня особистість може «розщепитися» на кілька різних частин. Інші пацієнти, навпаки, з радістю приймають ідею пережити відчуття внутрішнього «центру», у якому можуть черпати силу й мудрість, щоб протистояти напруженню сучасного життя.