Так, почуття самотності майже завжди супроводжує емігрантів, як досвідчених, так і тих, хто приїхав нещодавно. Це особлива самотність, яку західні психологи називають «культурною втратою» (Cultural Bereavement), а в російськомовній традиції - «соціальною смертю».

Чому нам так самотньо в еміграції, навіть якщо ми не самі? Розгляньмо кілька рівнів переживань.

1. Втрата «Свідка» мого життя
Удома нас оточує контекст. Друзі знають нас «із пелюшок», сусіди пам'ятають підлітками, колеги знають те, чого не знають сусіди й рідні. Усі ці люди - свідки нашої історії. А хто ми в еміграції? Людина без минулого. Чистий аркуш, невідома особистість, яка говорить з акцентом, дивно реагує на очевидні речі й не реагує на «смішні» жарти. Ви є, але вас наче «не впізнають».

2. Мовний паркан та «емоційний розрив»
Англомовні дослідження (наприклад, роботи психолінгвістки Анети Павленко) підтверджують: наша особистість рідною та іноземною мовами - це дві різні людини. Чужою мовою ми часто здаємося собі простішими, дурнішими чи сухішими. Ми не можемо бути тонкими, іронічними або ніжними так, як звикли. Це створює «емоційний розрив»: усередині вирує океан почуттів, а назовні ми можемо видати лише функціональні фрази. Ми залишаємося замкненими всередині власної невисловленості, а отже, наші почуття ні з ким розділити. І знову самотність.

3. Невизначена втрата (Ambiguous Loss)
Полін Босс, американська психологиня, запровадила термін «невизначена втрата». Це коли об'єкт втрати фізично існує (дім, друзі, рідні краї), але психологічно недоступний. Ви не можете просто зайти до мами на чай або зустрітися з другом у «вашому» барі. Вони є, але їх немає поруч. Психіка застрягає в стані вічного очікування або фонового горювання, що створює відчуття цілковитої ізоляції від звичного світу.

4. Самотність на «лавці в парку»
Ви звертали увагу, що квіти вашого дитинства й такі самі квіти в європейському парку пахнуть по-різному? У психології є поняття «екологічне Я». Наша психіка роками «зростається» зі звичними деревами, світлом на сходах у під'їзді, запахами квітів, пекарнею за рогом. Ці речі дають нам базове відчуття: «я вдома, я в безпеці». В еміграції цей контакт обривається. Ви дивитеся на ідеальний газон, але він «німий», він не зберігає ваших спогадів. Тоді вам починає здаватися, що ви перебуваєте в красивих декораціях, а реальність десь осторонь. І знову виникає почуття самотності.

Що з цим робити?
Така самотність є природною реакцією психіки на колосальний розрив зв'язків. Вона не свідчить про вашу «неспроможність» або погану адаптацію.

Єдиний спосіб прожити цей етап - перестати вимагати від себе негайного «щастя» й дати собі побути в цій тиші. Визнати, що зараз ви будуєте свою особистість заново, буквально цеглинка за цеглинкою. На цьому етапі природно почуватися привидом у чужому місті.

Самотність в еміграції не означає, що ви зайшли в глухий кут.