Уміння завершувати, йти й прощатися. І з людьми, і з місцями, і зі справами.

Дуже важлива навичка, але раніше (до особистої терапії) я, наприклад, думала, що лише мені її бракує. Потім думала, що й деякі мої знайомі про неї не знають. Тепер мені здається, що завершувати насправді вміють лише одиниці. Профдеформація, мабуть)

Завершити означає озвучити для себе (а у випадку стосунків - для себе й іншого), що саме і чому закінчилося. Визнати хороше, погане, дивне, причину, чому це дійшло до фіналу. Якщо підбиття підсумків і формального завершення не відбулося, для нашого мозку насправді нічого й не закінчилося.

У «фіналі» часто приховано багато давнього болю. Навіть логічне завершення буває неможливо висловити, адже визнання закінчення однієї події може підняти на поверхню емоції, думки й відчуття з інших випадків, які колись залишилися незавершеними.

Усі ці «та я йому більше не пишу, він і так усе зрозумів», «не піду на прощальну вечірку - марнування часу», «якщо треба пояснювати, то не треба пояснювати» - щит, який приховує… щось приховує. У кожного, мабуть, своє.

До речі, саме тому вважається важливим підбивати підсумки року: підвів риску, відпустив старий етап, почав новий. Однак «підсумки року» не завжди є списком зробленого або переліком невдач, що завис десь у несвідомому. Справжні підсумки полягають в інвентаризації важливого й відкиданні непотрібного.

Авторка Марина Климкін