Воно взагалі виникає? І якщо так, то коли? Через рік, через три, через двадцять три? Коли приходить це відчуття: Я вдома.

Еміграція сповнена різних почуттів, часто важких, які складно витримати. Сама лише втрата відчуття дому чого варта. Можливо, ви теж це переживали.

Гарвардський психолог Марк Фрід ще в 1960-х зауважив:

Невеликий експеримент. Спробуйте просто зараз відповісти собі на запитання: що ви відчуваєте, коли думаєте про Дім? Не про той, який залишили, і не про той, якого ще не створили. Просто про поняття - Дім. Найімовірніше, там будуть відчуття захищеності, розслабленості, впізнавання - усе на своїх місцях - і тепла. Запам'ятайте ці відчуття. Вони нам ще знадобляться.

Справа не у квартирі (кімнаті, будинку).
Отже, ви переїхали. Розставили меблі. Повісили картину. Нарешті купили нормальний чайник і викинули той «жах», що дістався від попередніх мешканців. Усе. Тепер має бути затишно, правда?
Але мозок із вами не погоджується: ні, ще не дім. На це є причина.

З погляду нейрофізіології, відчуття дому виникає тоді, коли мозок переходить у режим енергозбереження й перестає думати про дрібниці. З якою силою натиснути на ручку дверей, щоб вони нарешті відчинилися. Де кнопка в ліфті. Як нарешті відрегулювати воду в душі й перестати вискакувати то від холодної, то від гарячої. Це дрібниці, які в колишньому домі були доведені до автоматизму, а тут вони потребують зусиль. А сил і так небагато. Похід до магазину. Оплата рахунку. Розмова із сусідом мовою, яку ви «загалом знаєте, але саме зараз чомусь ні». Мозок постійно перебуває в легкій бойовій готовності, іноді не дуже легкій. Психіка в незнайомому середовищі працює інакше. І чекати від неї, що вона зараз усе зробить як слід, не варто. Дайте собі й їй час.

Пропоную орієнтуватися на таку формулу. Згадайте, скільки часу пішло на створення попереднього дому. А тепер помножте на десять. Приємного вам очікування.

Другий момент - ностальгія.
Саме вона не дає нам «знайти відчуття дому» на новому місці.

Нам здається, що в тому Домі, який залишився в минулому, усе було затишно, усе стояло на своїх місцях, усе було саме так, як вам хотілося. Але Константінос Седікідіс (відомий соціальний психолог і професор Саутгемптонського університету), який вивчає ностальгію, зауважив: ми тужимо за цілісністю власної особистості, а не за місцем. Там ми були на своєму місці. Це правда, але ми забуваємо, що до поняття «на своєму місці» входили квартира, будинок, вулиця, район, місто... і ви зі своїми звичками, ритуалами та краєвидами з вікна.

А ще ностальгія часто бреше. Пам'ять склеює найкращі кадри минулого й створює образ ідеального дому, якого насправді ніколи не існувало. Ми порівнюємо реальне, складне, недобудоване життя тут з ілюзією, що існує в нашій голові. Так, там було добре. Але застрягти в цій ілюзії - як застрягти в минулому. Пропоную нарешті розібрати «емігрантську валізу», дістати звідти свою «улюблену чашку» й знайти для неї місце в новому домі.

Два доми чи жодного: життя в «третьому просторі»
Іноді відбувається щось зовсім дивне. Емігрант застрягає в «лімбі», між старим домом, який уже не ваш, і новим, який ще не став своїм. Цей стан «недоналежності» - найенерговитратніша стадія. Довго в ній не живуть: або повертаються назад, буває й так, або йдуть уперед і починають будувати. Яке вже тут відчуття ДОМУ.

ЩО ІЗ ЦИМ УСІМ РОБИТИ?

Спочатку сказати собі: ДІМ - ЦЕ Я!
Усе будується навколо мене. І якщо сил зараз вистачає лише на приготування кави на поки що чужій кухні, значить, зараз так. Але це моя кава, і я її варю. Завтра сил побільшає, і я куплю невелику листівку з прекрасним краєвидом. А післязавтра подумаю, які штори повісити на кухні чи які капці собі купити. А потім...

Дім створюється через свідків.
Є спостереження, про яке рідко говорять. Запрошуйте до себе гостей, якщо готові, звісно. Це дивно, але працює. У ту мить, коли ви хвилюєтеся, що капців не вистачає на всіх, вирішуєте, як розсадити людей, і хвалитеся вдало знайденою скатертиною, ви розповідаєте про свій дім. І непомітно для себе робите його своїм. А ще починаєте годувати інших у своєму домі. Це така відсилка до давніх часів: я ділюся з тобою хлібом у моєму домі.

Дім простягається за межі спальні й кухні.
Він охоплює простір поруч із будинком і людей, які починають тебе впізнавати. Власницю кав'ярні за рогом, яка пам'ятає твоє замовлення. Сусіда, який киває. Лікаря, у якого ти вже вдруге. Соціолог Рей Ольденбург називав це «третіми місцями». Проміжними просторами поза домом і роботою, де людина існує без ролі й без завдання. Для емігранта знайти таке місце - окремий, часто недооцінений крок до відчуття дому.

Як зрозуміти, що відчуття дому починає зароджуватися у вас у душі?
Кумедно, але першим вам про це скаже ваше тіло. Ви перестаєте вмикати світло в усіх кімнатах одразу, коли повертаєтеся ввечері. Перестаєте двічі чи тричі перевіряти, чи замкнені двері. Починаєте переступати поріжок, бо вже кілька разів зачіпали його капцем. Відчиняєте холодильник просто так, як відчиняють його вдома, навіть коли не голодні. Знаєте, у якому кутку кухні погане світло, і не ставите туди чашку з кавою. Сідаєте на диван у свою улюблену позу й не помічаєте, що вона вже є - ця улюблена поза, у цій квартирі. Вранці не шукаєте очима, де рушник. Уночі йдете до туалету, не вмикаючи світла, і не врізаєтеся в одвірок.

У цьому є трохи магії. І тіло знає про це раніше, ніж ви встигаєте помітити.

Пам'ятаєте, на початку ми запитували, що ви відчуваєте, коли думаєте про Дім?

Запропоную вам трохи чеснішу відповідь. У вашому домі є місце безпеці й теплу, а також вашій утомі, самотності та можливості бути «не молодцем». Не будуйте ідилії. Створіть місце, де можна бути собою. А вже далі можете прикрашати й облаштовувати його так, як вважатимете можливим.

Дім виходить за межі точки на карті: його створення є процесом без чіткого терміну, лише з напрямком.