Як часто ви добираєте слова в розмові з іншими? А із собою?

Сильний стрес не завжди має зовнішнє джерело. Окрім гострих подій, неприємних розмов, що ранять, є ще дещо, що може тримати в напруженні навіть улюбленців долі й загальних улюбленців.

Те, як людина розмовляє із собою щодня.

Оці постійні «дурепа», «невдаха», «незграбна корова», «тупий», «ледарка», «слабак», які заїждженою платівкою звучать у голові за найменшої помилки. Колись вони, звісно, лунали ззовні, але давно прописалися всередині. І оренди не платять, і дзижчать гидко. А психіка, між іншим, цю форму регулярного насильства, як не дивно, теж враховує. Декому й чоловік-аб'юзер не потрібен, вони самі чудово справляються.

У своїх дослідженнях професор Стів Коул (Steve Cole, 2017) і колеги виявили, що тривале життя у стані внутрішньої чи соціальної незахищеності відображається як у словах людини на власну адресу, так і в регуляції генів імунної системи.

Спочатку наукове пояснення, потім простішими словами🙏

У роботі 2017 року Cole та колеги порівняли зразки спонтанного мовлення з генним профілем CTRA (Conserved Transcriptional Response to Adversity - збережена транскрипційна відповідь на несприятливі впливи чи несприятливий досвід). З'ясувалося, що в людей, чиє мовлення більше нагадувало стиль життя в постійній загрозі, частіше спостерігали той самий патерн CTRA, тобто ввімкнення «запального режиму» й ослаблення противірусного захисту. Фактично внутрішнє тло може бути пов'язане зі способом людини говорити й описувати себе, а це своєю чергою впливає на імунні реакції організму. Тіло застрягає у стані оборони, що позначається і на енергії, і на відновленні, і на загальному самопочутті.

Тут добре було б не спрощувати й не тягнути один рядок із кількох наукових робіт у «маси». Посварив себе не означає зруйнував здоров'я! Дослідження не доводять, що кілька самокритичних фраз переписують гени, наче ви випадково натиснули не ту кнопку на біологічній панелі керування.

Але вони простежують зв'язок між внутрішнім відчуттям ізоляції, незахищеності, тривоги, напруження, тим, як людина говорить про себе та із собою, і тим, як працює її імунна система.

Чому це може бути важливо кожному?
Тому що іноді ми називаємо «базовим налаштуванням» те, що дуже вже схоже на хронічний стрес.
Тому що нескінченна самокритика, сором і внутрішній тиск стають режимом роботи психіки й тіла, до того ж не найекономнішим, виходячи за межі простої звички.
І тому що робота з внутрішнім голосом допомагає зменшити постійний сигнал небезпеки, який людина сама собі й подає. До «позитивного позитиву» й «успішного успіху» це не зводиться.

У цієї наукової історії є й приємна частина: після 2017 року роботи тривали. В оглядовій роботі 2023 року Cole і Slavich знову зібрали дані про CTRA, мовленнєві механізми та соціальні чинники, і свіжіші дослідження показують зв'язок експресії генів також із позитивним соціальним досвідом. Тобто добрі переживання, досвід підтримки та самопідтримки, деякі види (ну, ті, які досліджували) терапевтичних втручань теж відіграють значущу роль.

Так, наука дедалі тісніше пов'язує фізичне й психічне здоров'я, але водночас дедалі менше зводить усе до «просто» стресу й дедалі більше звертає увагу на якість зв'язків - із собою та з іншими.

Тож разочок вилаяти себе, звісно, можна. Але краще обережніше добирати слова, тоді взаємність вашого організму буде приємнішою й кориснішою.
Авторка Марина Климкін